«Ось ви разом, поруч, але раптом прилітає снаряд – і ти бачиш лише понівечені тіла, яким уже нічим і ніяк не можеш допомогти».

 

На жаль, багато людей досконало не знає про те, хто такі військові кінологи, та яку важливу роботу вони виконують разом зі своїми чотирилапими побратимами під час військових дій, особливо у службових відомствах. Дізнатись про це детально мені пощастило у людини, яка має багаторічний досвід роботи з підготовки та використання собак у військовій кінологічній службі, приймає безпосередню участь у військових діях, є кадровим старшим офіцером та яка дозволила мені називати його Паном Wise.

 

Пане Wise, розкажіть, будь ласка, чим займаються військові кінологи та їх чотирилапі колеги і в чому полягають особливості їх роботи.  

Військові кінологи, попри те, що вони годують, тренують та працюють зі службовими собаками повинні ще вміти виконувати всю роботу, яку має виконувати кожен військовий: знати Закони своєї країни про те, коли можна застосовувати зброю та фізичний вплив при використанні на службі; вміти володіти своєю табельною зброєю та бути фізично підготовленим, хоча б на оцінку «задовільно». Люди, які не отримують таку оцінку, мають змогу перездати тести, а якщо не виходить, тоді їм рекомендують обрати інший підрозділ з меншим обсягом навантаження. Також вони мають володіти азами медичної підготовки та зв’язку.

В звичайному житті у наших службовців кожного дня є теоретичні та практичні заняття. Саме на вправи з собаками відводиться не так багато часу, тому що перш за все ти – військовий, а вже після – кінолог.

 

Коли ж тоді вони опрацьовують свої практичні навички зі спеціальності?

Кожен день, в час, який відводиться на самопідготовку, як правило, після обіду. Але звісно, що кожен кінолог вже з самого ранку вигулює свого собаку та годує.

Попри це, один раз на тиждень керівним складом проводиться контрольне заняття, на якому перевіряється якість підготовки, обсяг виконаної роботи, з’ясовується, які є питання, що потрібно доопрацювати, вирішити тощо. Також раз на місяць відбувається контрольне заняття за місяць зі здачею заліку. Якщо собака вже пройшов дресирувальний курс і має диплом з певного фаху, то кожен місяць він отримує заліки зі своєї професійно-практичної підготовки.

Загалом, основна задача наших кінологічних підрозділів – застосування фахівців з собаками у повсякденній службово-бойовій діяльності.

Перевірка робочих якостей здійснюється на обласному рівні та в масштабах всієї країни. Раз на півроку перевіряються практичні навички та тактичні вміння при застосуванні собаки в межах області – визначається кращий підрозділ чи краща пара області або ж гарнізону. Наступний захід – це вже перевірка в межах країни. В цілому, існує річний план, план на півроку, квартал і місяць.

 

Багато залежить і від типу діяльності, до якої буде готуватись підрозділ, а також від запиту на спеціалізацію в певний період. Якщо підрозділ кінологів буде застосовуватись для огляду приміщень, особливо тих, які були під обстрілами або після проведення якихось терористичних дій, тоді у найближчий час вся основна підготовка буде націлена саме на цю специфіку.

В мирний час також проходять заходи не передбачені календарним планом. Наприклад, надходить виклик про те, що замінована будівля, в якій буде проходити суд, є внутрішня інформація, що можлива диверсія. Отже, за день-два до цього ми виїжджаємо туди та оглядаємо приміщення.

Ми повинні завжди бути готові до будь-якого можливого використання, наприклад, до пошуку в природньому середовищі. Там є дуже багато хитрощів і складнощів, коли самі пристрої знаходяться не на поверхні, а під землею або коли самі предмети розташовані в будівлях. Один рівень складності – це робота в нежилих приміщеннях, в жилих – ще складніше.

Якщо поглянути з позиції собаки, можна порівняти її роботу в нежилому приміщенні з тим, як дивитися чорно-білий телевізор. Чому? – Тому що, там вже давно ніхто не ходить, не користується ніякими приладами, може бути холодно чи сиро, присутні різні бактерії – тобто для носа собаки - це як чорно-білий телевізор.

 

Якщо ж ми пішли до приміщення з активним життям: школи, дитячого садка, не дай Бог, або до будинку місцевої адміністрації, куди люди кожен день ходять на роботу та вирішують сьогоденні питання, де активно працює техніка, кондиціонери або навпаки батареї, тобто створюються умови, які ускладнюють або полегшують роботу собаки, то для собаки це вже – кольоровий телевізор. І це саме стосується його роботи по виявленню зброї, набоїв або вибухових речовин. 

 

 

Що є найскладнішим в роботі?

Коли ми працюємо з особливо небезпечними предметами, наприклад, саморобними вибуховими пристроями, де дуже велика вірогідність пошкодження багатьом особам. Наприклад, якщо нам потрібно зайти у будівлю і бачимо, що двері прочинені. Ми знаємо, що до того, там переховувались бандитські військові формування і полишили її, стає зрозуміло, що там можуть бути залишені «сюрпризи». Якщо є можливість – застосовуємо службового собаку, який показує своєю поведінкою, що там нічого немає. Чи навпаки, щось є, тоді ми перевіряємо ще одним собакою, щоб бути більш впевненими. Це також не дає 100% гарантії достовірності, бо собака, як і людина, є біологічним об’єктом і може припускатися помилок.

Особливо важливо в нашій роботі, щоб собака працював не з точки зору примусу, а заради отримання нагороди та позитивних емоцій від володаря, навіть так скажу, щоб він був фанатом своєї справи.

Велике значення має і той факт, щоб сам кінолог не був як робот і не працював лише по книжці зі споживацьким ставленням, а лишав в роботі свої емоції, робив справу з радістю від кожного досягнення та зі старанністю розкривав свого собаку. Навіть, якщо він не розкрився в одному напрямку – пробувати в іншому та вчитися працювати зі здібностями саме твого собаки.

 

А якщо говорити про військовий час?

Це дуже складне питання. Теоретично ми знаємо, що є підвищена небезпека, що всі місця потрібно переглядати неодноразово, що роботу одного собаки має перевіряти ще й інший, про те, що необхідно перевіряти наявність і стан тривожної валізи, кормів, медаптечки тощо.

Якщо в мирний час побутова помилка не буде нічого вартувати, то у військовий – ми маємо підстрахуватись по кожному пункту та перевірити двічі. Крок за кроком робити свою роботу без різких рухів і погоджувати кожен з них з командуванням.

Як правило, кінолог працює в команді, яка складається: з собаки, іншого напарника з собакою аналогічного профілю підготовки, а також спеціалістів вибухо-інженерної служби.

Але варто розуміти, що під час війни трапляється так, що те, що було підготовлено -  знищено, згоріло чи щось інше, тож все неможливо передбачити. І при роботі людського фактору, чесно скажу, все наше вміння можна поділити на 50% через стрес, несподіваність ситуації, нестачу людей, які загинули та інше.

 

Ви працюєте з певними породами собак чи порода не має значення?

Якщо брати світову статистику, основну більшість роботи виконують німецька вівчарка,  малінуа та їх гібриди першого коліна, в маленькому % відношенні – лабрадор, голландська вівчарка й інші.

Основні види спеціальностей – це пошук зброї та набоїв, пошук вибухових предметів і мінно-розшукова діяльність. Всі вони мають спільність: елемент, який собаки шукають є і в зброї, і в вибухівці, і в мінах. Відмінність полягає в тому, що якщо собака талановитий від природи та має високий рівень підготовки, його варто віднести до мінно-розшукової служби.

Дехто думає: та що там в землі міну знайти! - Повірте, для того, щоб отримати базовий рівень знань та навичок собаці з пошуку зброї та набоїв, а також з пошуку саморобних вибухових пристроїв, ми витрачаємо, приблизно, три місяці.

Якщо говорити про мінно-розшукову службу, то тут базовий рівень підготовки потребує приблизно 10 місяців. Скажу відверто, жоден з наших підрозділів таких собак не готує, тому що для такої підготовки потрібно мати відповідну матеріальну базу. А саме – можливість робити тренування з предметом, давність якого півроку, рік або три роки. Тобто ми взяли такий вибуховий предмет і сховали його, і знаємо, де ми його сховали. Але для цього що потрібно? – Мати відповідну територію, що саме закласти та охорону й оборону цієї місцевості. Бо ж той предмет, який ми заклали, навіть при тому, що він не вибухне, бо ми дещо потрібне не докрутили, може знайти хтось сторонній, розібрати, отримати велику кількість вибухового заряду та використати в негативних цілях.

 

Опишіть, будь ласка, день службового собаки на передовій саме у військовий час.

Дуже складний. Ставалося навіть так, що ти шукаєш моменти, щоб вискочити назовні, щоб просто зводити собаку в туалет, бо весь цей час ви з ним сиділи за якимись мішками в холоді. Такі дні поділяються на середню та велику важкість. При середній, коли активно не стріляють і ми працюємо з собаками, графік складається з відпочинку, годівлі та постійної роботи: собака, залежно від температури повітря, в середньому працює до 30 хвилин в пошуку і не менше 20 хвилин відпочиває. Якщо жарко, час на використання собаки зменшується. Якщо температура буде 10-15 градусів і не буде сильного вітру, собака може працювати до 40 хвилин. Чув, що за стандартами НАТО допускається робота навіть до 50 хвилин, але повторюся, це все досить умовно, тому що залежить від багатьох факторів.

Зі сторони може здаватись, що сидіти та чекати на появу ворога – це не складно, але повірте… можна просидіти і час, і три, і півдня. І саме очікування без зміни положення весь цей період і є великою складністю. За таких умов роботи собака може просто втомитися та відмовитись працювати. Це ж жива істота.

Потрібно все постійно вдосконалювати, продумувати та прораховувати можливі наслідки, перевіряти знання на практичному досвіді, шукати нові варіанти вирішення задач, тому що вчора це спрацювало, а завтра – вже ні.

 

Як собаки допомагали Вам та Вашим товаришам по службі під час війни?

Застосування нашого підрозділу було вже з перших днів початку бойових дій. Ми знаходилися безпосередньо у центрі подій в Києві. Люди масово виїжджали, а ті, хто залишався у місті, були під наглядом. Наприклад, зустрічаючи мешканця на вулицях міста, ми ретельно перевіряли його візуально та проводили огляд документів, оскільки було багато інформації про присутність ДРГ. Ще в місцях несення нашої служби стали з'являтися різні нехарактерні предмети на дорогах, узбіччях та пішохідних переходах.

Наприклад, хтось залишив термос чи сумку у згаданих місцях. Не було, а тут раптом з'явилися, тому ми неодноразово використовували собак для їхнього огляду. Для цього провіднику з собакою потрібно було наблизитися до об'єкта хоча б на 5-7 метрів, не кажучи вже про півметри. При цьому людина, яка залишила цей предмет, могла спостерігати з боку, балкону та інших прилеглих місць. Робота велася під прикриттям груп силовиків, оскільки коли кінолог працював із собакою, його увага була сконцентрована на самому об'єкті, і він не дивився на сторони, де могли бути спільники ворога.

Перевіряли й автомобілі, які в перші дні війни взагалі проїжджали дуже рідко, приблизно один на годину. Але якщо машина з'являлася, нам доводилося спілкуватися з її пасажирами та навіть акуратно проводити огляд автівки.

 

Говорячи про все це, важливо пам'ятати, що довкола проходили дуже активні бойові дії. Вибухи та ударні хвилі траплялися такої потужності, що собаки були до цього не готові. При тому, що під час тренувань, коли ми стріляємо, вони навіть вухом не ведуть, але в таких ситуаціях, якщо ми спускали собак з повідців, вони могли взагалі втекти і таким чином загубитися. Інстинкт самозбереження набирав такої сили, що собаки забували про все. Або, навпаки, починали так сильно притискатися до ніг і боятися відійти, що змушувати їх виконувати якусь роботу було нереально.

 

Ще собаки грали дуже важливу роль у місцях нашого відпочинку, в яких можна було прикрити очі хоч на кілька годин на добу, щоб відновити фізичні сили.

Справа в тому, що повноцінного комплекту речей у всіх не було, хто що встиг схопити, те й мав: у когось була куртка, а у когось ні, у когось був спальник, а у когось ні. І пару разів нас перекидали в такі місця, в яких не було світла, вікон, опалення, вітер гуляв і свистів.

Всі були в жахливій напрузі, навкруги літало та свистіло і коли вже ввечері тихішало, ми все одно здригалися навіть від гуркоту дверей через протяг. Перші дві ночі самі себе накручували настільки, що не могли заснути, бо реагували на всі ці звуки і бігали перевіряли. А оскільки собаки краще чують, ніж ми, тому використовували їх як індикатор.

Це звичайно не догма, тому що собаки, які працюють у цьому ключі та сидять із людьми в засідках — це окремі собаки, які відбираються спеціально для цього профілю та особливим чином готуються. Ми ж просто використовували природні особливості своїх собак. Тому хлопці, які несли службу в момент відпочинку товаришів, кожен по три години, сиділи тихенько і спостерігали за собакою, прислухається він до чогось чи ні. Якщо його щось зацікавило - намагалися обережно з’ясувати, що саме привернуло увагу.

 

Ще було дуже холодно, настільки, що нам доводилося вкривати самих собак. І щоб і їм і нам не змерзнути, ми клали собак собі на живіт, обіймали їх і таким чином грілися. Всі були в пилюці, у бруді, тижнями не знімали взуття і не перевдягалися, але вже ніхто не звертав на це уваги, головне було попити, щось перекусити, не відморозити собі руки чи ноги – і ось саме собаки виступали «грілками».

І знаєте, люди, які опинилися з нами в цій ситуації і які до цього дуже по-різному ставилися до собак (хтось нейтрально, а хтось навіть їх не любив), забули про всі моменти гігієни, бридливості та інше і навіть стали трішечки заздрити.

 

Не можу не згадати і про іншу важливу допомогу з боку собак, коли вони своєю поведінкою сигналізували, що зараз може щось статися. Зокрема це стосувалося прильоту ракет. Наприклад, мій собака, коли я спав, підходив максимально близько і починав дуже активно дихати мені в обличчя, від чого я прокидався та в полудрі казав: йди, я сплю. А він оминав з іншого боку і знову активно дихав мені у обличчя. Я не відразу його зрозумів, але далі чітко помітив, що таким чином він попереджав мене про вибухи. Не всі собаки на це здатні. Тільки ті, які мають високий інстинкт самозбереження. На той момент зі мною було вже дві собаки, і один з них робив саме так.

 

Чула про те, що на окупованих територіях виникають проблеми поїдання собаками людських останків, чи це правда?

На окупованих територіях Київської області було справді багато собак. Особисто моїми товаришами не було помічено безпосереднє поїдання трупів, але якщо відповідати на питання серйозно, я можу припустити, що це можливо. Тут приховувати нічого, коли був 33-й рік, навіть люди з голоду їли інших людей.

Тому я впевнений, що при тривалому періоді голодування собак (більше 2-3 тижнів), така ситуація могла мати місце. Саме в Бучі та Ірпені хлопці, з якими я працював, відкривали свої сухі пайки та розсипали їх прямо на асфальт, щоб таким чином нагодувати голодних тварин. А якщо бачили, що двері до будинку чи квартири були вибиті, і там був холодильник, хоч і розпорошений, але в ньому хоч щось залишилося з їжі, вони просто брали її та віддавали тваринам.

Там, справді творився жах. Двоє моїх товаришів, причому не кінологи, йшли приватним сектором повз розбитий будинок, який ще димився. На території практично нічого живого не залишилось, аж раптом побачили прив'язаного до дерева стаффордширського тер'єра. Вони просто відв'язали його та забрали до своїх батьків. Як їм вдалося його вивезти – важко уявити, але вони це зробили. Інший мій товариш теж урятував ще одного собаку. Загалом, це дуже страшні речі.

 

З якими проблемами, пов'язаними з тваринами, Вам ще доведеться зіткнутися на територіях, що звільняються після окупації?

Ми працюємо тоді, коли території вже були звільнені і нам потрібно проводити зачистку: прибрати техніку з дороги, все перевірити на наявність нерозірваних боєприпасів або коли противник іде з місця і навмисно залишає по собі «сюрпризи». Не спалюють і не підривають свою техніку, а залишають її, як приманку, але за фактом вона замінована. І ось для того, щоб вирішувати такі завдання, потрібно готувати собак до розмінування. І це робота саме кінологічних підрозділів.

 

Яка допомога може знадобитись?

Для собак, які працюють у природному середовищі, є необхідна програма мінімум, щоб вони були хоча б оброблені від кліщів, тому що собака, якого кусає кліщ – втрачає свою працездатність і навіть за наявності ветеринарного обслуговування, відновлюватиметься ще, як мінімум тиждень, отже ми втрачаємо ресурс та час.

 

Ви – справжній старший офіцер. Чи було щось, що жахнуло навіть Вас?

Що найбільше може злякати людину та змусити її переглянути свою думку на 360 градусів - це раптовість, яку важно прорахувати та передбачити, а також речі, про які ти раніше не думав і до яких морально не готовий.

Ось іде людина поруч із тобою і тут раз – її не стало. Її просто вбило, а навколо продовжує летіти та свистіти. Ти більше не можеш їй допомогти, винести на собі, тому що її більше немає. Так само і з собаками. Ось ви разом, поруч, але раптом прилітає снаряд – і ти бачиш лише понівечені тіла, яким уже нічим і ніяк не можеш допомогти.

І коли все це відбувається, думати ніколи, все дуже швидко. Тільки через кілька годин або півдня приходить усвідомлення того, що сталося, і ти все це переосмислюєш.

 

У відсотковому співвідношенні скільки собак Вашого спецпідрозділу отримали поранення під час війни?

З нашого спецпідрозділу, дякувати Богу, всі неушкоджені. А у колег, з того, що я бачив на власні очі, 20% собак були 200-ми (убиті – ред.).

 

Як змінилися собаки за три місяці війни?

Можу сказати по своєму собаці. Один з них віковий отримав мікроінсульт. Були сильні вибухи, він дуже переживав, його сильно це лякало - і наслідком стало погіршення слуху. Якщо раніше я гуляв і міг говорити з ним пошепки, то тепер під час прогулянки, якщо він відійде від мене на 20 метрів, вже не можу догукатися.

 

Чи є у Ваших службових вихованців свої оригінальні звички?

Якщо пам'ятаєте, я вже розповідав про собаку, який мене постійно будить, передчуючи небезпеку. Так ось він має одну звичку, яку я не помічав кілька років.

Останнім часом цьому собаці для захисту від укусів кліщів я даю таблетки – і спокійний. Але тим самим появу кліщів з довкілля ніхто не скасовував. І ось, якщо кліщ на нього заповзає або кусає, він сам його знаходить, ловить або навіть витягує та кладе на підлогу, після чого починає гіпнотизувати. Кліщ повільно повзе, а він сидить і довго дивиться, ніби в одну точку. Бачачи його таким, я не одразу зрозумів, що відбувається і вже думав, що в нього щось із психікою трапилося. Уявіть: собака сидить і поглядом, наче лазером, намагається пропалити підлогу. Вперше я це помітив, коли йому було 8 років. І нарешті зрозумів, що це «боротьба» з кліщем!

І ось він знімає з себе кліща, кладе на підлогу і гіпнотизує його, поки той знову заповзає на лапу. Знову знімає його з себе, кладе на підлогу і знову гіпнотизує. Іноді намагається роздавити, але ж кліщі, що не напилися крові, дуже міцні, до того ж відстань між зубами для цього досить велика, тож у нього не виходить. Починає злитися, від засмучення у нього виділяється слина, яка капає на того кліща, намагається в ній його утопити, а кліщ все одно повзе, видерається на лапу, собака знову його знімає, злиться - і так ця процедура може тривати півгодини. (Разом сміємося).

 

Що перше Ви зробите разом з Вашими собаками після закінчення війни?

Це залежатиме від пори року. Мої собаки полюбляють бігати поряд зі мною, коли я їду на велосипеді на озеро і там купатися. Буває, їдемо ми лісовою дорогою, а собака раз - і зник, ніби щось побачив і неспішно побіг, зникнувши з поля зору, а щоб його не втратити на таких прогулянках я використовую нашийники з GPS-навігаторами, тож точно знаю місце перебування. І часто, коли знаходжу його, він вже плаває в озері. Тому якщо дозволятиме пора року, я сяду на велосипед, візьму своїх собак і поїду на озеро.

 

Як Ви вважаєте, про що зараз «болить серце» українських службових собак у спецпідрозділах?

З позиції програми мінімум найнеобхіднішого – це корм та засоби захисту від паразитів. Я вже казав чому. Якщо розглядати глобально, а кількість собак досить велика, це нашийники з GPS навігаторами та бронежилети для собак. Звичайно, останнє можна розцінювати як необхідність з елементами комфорту, але їхню важливість складно переоцінити.

Тим не менш, гадаю, що головне, про що «болить їхнє серце», як і у нас, людей – це якнайшвидше закінчення війни, повернення додому, відновлення мирного життя та будівництво квітучої України.

 

 

Вела розмову: Юлія Стріжкіна

 

Шеф-редактор: японський шпіц SIMBA TSAR ZVEREI

 

Фото надані Паном Wise

 

Контакти для тих, хто може допомогти службовим собакам України:

http://worlddogpress.org/wdpa-statement/ - (World Dog Press Association (WDPA))

Або

 

https://www.facebook.com/yuliya.strizhkina/ (член WDPA)